Як давні греки змагалися за демократію і що з цього вийшло

Нариси з історії класового суспільства від Фіванця

І знов ми прямуємо з вами до Давній Греції, щоб дізнатися про перші паростки демократії у світі. Давня Греція вважається батьківщиною усталеного демократичного правління. Але ж ми з вами нижче дізнаємось, що далеко не все просто було на шляху до побудови демократичного ладу й тоді, не кажучи вже й про сучасну ситуацію у світі. Скрізь ми бачимо, що за умов класового суспільства нерівності та експлуатації ніде у світі демократія не охоплювала собою більшість трудящого люду. Під демократією часто-густо розумілася влада пануючого класу, який був вимушений використовувати частину народу задля маскування свого справжнього панування. А маскування було потрібно для того, щоб у широких народних мас виникала ілюзія, що вони також беруть участь в управлінні державою. Але ж насправді лише система робітничої чи соціалістичної демократії призводить величезну масу трудящого люду до реальних важелів влади. Це ми прекрасно розуміємо, але ж нам дуже важливий досвід усіх демократичних систем історії людства, щоб унеможливити таку ситуацію, коли меншість знов перехопить у більшості реальну владу в державі. Саме так відбулося після поразки Жовтневої революції, коли через декілька років справжньої радянської влади ненажерливий бюрократичний апарат перехопив владу у робітництва і селянства. А тому знов прямуємо до Давній Греції та уважно вивчаємо уроки історії…

Демократія… Все ж таки що саме ми знаємо про цей режим, який винник ще в Давній Греції? Мабуть те, що за нього влада перебувала у руках народу. Мабуть те, що народ за умов демократичного устрою сам вирішував як жити і що змінювати в країні, замість того, щоб це за нього робило вузьке коло аристократів чи якийсь там тиран, який здійнявся за рахунок народних настроїв. Але зараз ми поговоримо про те – як розвивалися події у історичному протистоянні двох таборів, де з одного боку були аристократи, а з іншого вільний люд Афін. Саме вільний, бо тільки чоловіки могли займати державні посади, голосувати на Народних зборах та мати інші привілеї демократії. А ось раби, жінки, метеки, матроси та деякі інші жителі Афінського полісу цих привілеїв не мали та до «вільного люду» аж ніяк не відносилися. Як бачимо, демократія в Афінах була дуже й дуже обмеженою.                                                           

Починаючи з ІХ століття до нашої ери в Афінах закріпилася аристократична влада. Але, незважаючи на всі сподівання, що ця влада зробить життя людей краще, вона все більше затягувала ремені простому народу та по тому відношенню до пересічного люду почала нагадувати царську владу. Недивно, що простому люду це не подобалося і згодом це переросло у суперечки між аристократами та ними. Та коли аристократи проявили максимальну ступінь байдужості до простого народу, коли йому загрожувала страшна смерть від голоду і, мабуть, тільки чудо могло його врятувати, то пересічні люди відвернулися від аристократичної влади та обрали свого «захисника». І був тим «захисником» – Солон.

Згодом він отримав усі важелі  влади. Провів реформи. Покращив життя простих людей. Якщо точніше, то він, по-перше, відмінив усі борги, які боржники повинні були сплачувати аристократам, по-друге, відмінив потрапляння громадян у рабство через ці ж борги, а, по-третє, значно послабив владу самих аристократів, надавши громадянам (вільним чоловікам) можливість займати державні посади, голосувати за будь-якого кандидата та навіть брати участь у судочинстві. 

Але пересічні афіняни все ще не були задоволені, бо вони вимагали провести ще більшу демократизацію та спрямувати реформи у бік соціальної рівності. Зокрема, вони вимагали від Солона зробити переділ земель порівну між усіма громадянами, як це зробили свого часу у Спарті. Але Солон цього не зробив та пішов зі своєї посади. А у Афінах встановилася тиранія Пісістрата, яка, з одного боку, позбавила людей демократії та свободи, а з іншого – певною мірою покращила їх життя.

 Після ліквідації тиранії в Афінах знову спалахнула боротьба між аристократами та демократами. На цей раз на чолі демократів був Клісфен, який сам хоч і був з аристократичного роду, але підтримував народні маси та зробив рішучий крок на шляху розвитку демократії, коли прийшов до влади в Афінах. Спочатку Клісфен розширив кількість філ (територіальні одиниці) з 4 до 10, щоб зменшити вплив аристократів та родоплемінних зв’язків у регіонах Аттики та дати можливість вільним громадянам самим на зборах вирішувати важливі питання. Слід зазначити, що в середині таких філ усі були на рівних. Тобто що голос простого громадянина, що голос аристократа вважалися однаково важливими та рахувалися порівну. В результаті цієї реформи Клісфена влада була розділена порівну між всіма вільними громадянами, а влада аристократів, відповідно, була значно послаблена. Також Клісфен надав права громадянства багатьом людям, які раніше були як вигнанці, а саме метекам та відпущеним рабам. А щоб після цих реформ в Афіни не повернулася тиранія, як це сталося після реформ Солона, Клісфен ввів новий суд. Під час цього суду афінські громадяни голосуванням обирали ту людину, яку підозрювали у замаху на встановлення тиранії. А після голосування того кандидата, який через свою небезпечність для афінян набрав більшість голосів, примусово  виганяли з міста на певний час, а саме на 10 років.                                                                 

А далі над Елладою нависла велика небезпека, а саме персидське вторгнення. І зараз, як ніколи раніше, була потрібна рішучість та злагодженість давньогрецьких політиків. Але перепалки між афінськими аристократами та демократами посилилися, що могло призвести до цілковитої поразки у цей скрутний момент. У партії демократів з’явилась нова людина, яка згодом вийде на перший план та дуже прославиться. Але й у аристократів з’явилася не менш талановита людина. Звали цих людей Фемістокл та Арістід. Але зараз мова піде саме про Фемістокла.

Першим, що він хотів зробити – це покращити по посилити афінський флот. Він почав виділяти великі кошти на будування нових кораблів. Але – як вони будуть пересуватися, якщо немає нікого, хто пішов би служити на ці кораблі? Фемістокл рішуче вирішив цю проблему, надавши права та громадянство Афін найбіднішим жителям – фетам. Тепер вони могли й мали нести військову службу, але й мали значно більше прав та можливостей ніж раніше. Але з цим рішенням були незгодні противники Фемістокла – аристократи. Наприклад, Арістід відкрито виступав проти цього бо, на його думку, воїн це не той хто на кораблях веслами керує, а той хто зі щитом у фаланзі стоїть. Фемістоклу ж було не до цього, бо він вже, заручившись народною підтримкою, почав створювати коаліцію проти перської небезпеки.                               

Зібравши коаліцію та давши персам перший бій під Марафоном, греки на деякий час відстояли свою свободу, але небезпека все ще існувала. І Фемістокл почав готуватися до другого «нашестя» нескінчених орд перського царя Ксеркса. Коли ж Ксеркс знову прийшов, щоб підкорити собі всю Елладу, то греки були вже значно більш підготовленими, але їх військо все ще не зрівнялося з перським. Командування всіма військами очолили спартанці, а афінські демократи із цим не стали сперечатися, бо зараз головне було відстояти свою свободу. Зокрема, свободу вільного переміщення, яку афіняни масово отримали після повалення тиранії; свободу вибору, яку ввели афінські демократи, можливість того, щоб будь-який громадянин (саме громадянин, а не раб чи інша людина «нижча» громадянина!) міг виступати з трибуни та доносити свої думки всім мешканцям Афін; та, зрештою, відстояти інші завоювання демократії на політичній арені в Афінах.                           

На початку нового «нашестя» персів греки вирішили хоча би затримати їх нескінченні полчища, але навіть серед самих греків знайшлися зрадники. І таким зрадником був т.зв. «Фесалійський союз». І через зраду цілого регіону Еллади невеличкому загону греків прийшлося відступати до самої Середньої Греції. Під Фермопілами греки-спартанці хоч і зазнали поразки, але ж вони яскраво показали, як треба боротися проти загарбників. Фемістокл командував тоді флотилією, яка прикривала спартанців з моря. А згодом він після поразки легендарного загону 300 спартанців вирішив відступити разом з флотом до берегів Аттики. Коли перси вже наближалися до Афін, Фемістокл своїм даром промови, вмовив жителів покинути місто, бо перси б його зруйнували, так само як греки колись це зробили із Сардами.

Перемігши під Саламіном (це саме той випадок, коли демократи на чолі з Фемістоклом та аристократи на чолі з Арістідом заради спільної перемоги забули старі сутички та об’єдналися) та вигнавши останні загони персів з Платеїв, греки відстояли свою землю та свої досягнення. Але зараз треба було відновлювати Елладу, бо далі вже насувалася війна – ще більш страшна та довша за цю. Фемістокл, почавши будування стін навколо Афін, зустрів шквал заперечень на рахунок стін зі сторони Спарти. Стіни він все ж таки збудував, а також створив потужний морський союз на чолі з Афінами. Але на щось більше йому вже не вистачило часу. А все через те, що власні громадяни запідозрили його у замаху на тиранію. З певної сторони це було так, бо після перемоги над персами слава затьмарила очі Фемістоклу, через що він почав вважати себе вище за інших.

А далі буде війна між двома сильнішими державами Греції – Спартою та Афінами. Для всіх греків це буде судна війна, за перемогу в якій одна сторона цього конфлікту отримає владу над всією Елладою. Але влада ця буде вже ні до чого, бо Греція буде в суворій кризі, з якої витягти її буде під силу далеко не кожному. В Афінах знову почали з’являтися гострі дискусії між аристократами та демократами. З обох партій вже пішли талановиті оратори та воєначальники, такі як Фемістокл та Арістід, але з’явились не менш талановиті персони, про яких зараз й піде мова.                               

Мабуть, найвидатнішою людиною цієї епохи був Перікл – талановитий оратор та вдалий полководець, який був у лавах демократичної партії. Такою ж дуже талановитою людиною був і флотоводець Кімон, який був у аристократичній партії. Але ж його швидко відправили у вигнання. А новий ватажок аристократів, на відміну від Кімона, хоч і був красномовним оратором, але ж для протистояння такій людині як Перікл, цього було замало. Якщо раніше афінські аристократи лише брали приклад з практики спартанців та політики Лікурга, то зараз вони відкрито допомагають їм та навіть воювали разом з ними проти повсталих ілотів (що самому Лікургу, скоріш за все, дуже не сподобалося б), які відстоювали свої права на гідне існування та свободу. Тому вибір народу, що й не дивно, пав саме на демократичну партію, яка почала приймати закони на підтримку пересічних громадян.

Так, наприклад, якщо раніше вільний громадянин Афін міг займати державні посади тільки за наявності певного майнового стану (що було однією з обов’язкових вимог!), то тепер вже будь-який громадянин, не дивлячись на його соціальний стан, міг займати державні посади та ще й отримувати за свою працю певний заробіток, бо бідним представникам афінського суспільства потрібно було витрачати більшість свого часу на заробіток заради виживання. Також Перікл ввів додаткову платню громадянам, щоб вони могли приділяти час культурі та науці. Згодом Перікл зробив з Афін місто, куди їхали театрали, поети, історики, вчені з різних куточків Еллади. Але розвивалося місто не тільки у культурі та науці, а й у архітектурі. Перікл пропонував громадянам роботу по будівництву у місті, надавав їм за це певну платню. На такі цілі Перікл навіть запрошував талановитих архітекторів у Афіни з усієї Еллади, щоб вони керували містобудуванням. Це нагадувало політику містобудування афінського тирана Пісістрата (до того ж Перікл був дуже на нього схожим зовнішньо), але народу це подобалося і звинуватити Перікла у замахах на тиранію ніхто не наважувався. Але стрімкий розвиток Афін не подобався її споконвічному супернику – Спарті, яка вже довго готувалася до судної війни за владу над всією Елладою.

Коли ж почалася Пелопоннеська війна, Перікл розробив блискучий оборонний план ведення війни, який полягав в тому, щоб на суші війська Афін тільки захищалися, а на морі – велися основні бойові дії. Жителів же укрили у Афінах. Але цей план зруйнувала епідемія у місті, через яку померло дуже багато переселенців та сам Перікл. Таким чином золота доба Афінської демократії швидко перейшла у виснажливу та тяжку війну. Афінські ватажки чомусь вирішили, що якщо з оборони перейти до атаки – то вони швидко переможуть спартанців. Так, спочатку афінський флот та армія перемагали спартанців та навіть визволяли ілотів, над якими вже дуже тривалий час знущалися спартанські володарі. Але Спарта різко відновила свої сили та нанесла Афінам цілий ряд важких поразок, через що й був укладений ганебний для Афін мир.

Володарем усієї Греції стала Спарта, а Афіни втратили свій вплив та покорилися спартанській аристократії. Того вигляду, який мали Афіни при Періклі, вже ніколи вони не відтворять, демократія занепала, а афінський народ, по суті, розділив сумну участь ілотів.

Після завоювання влади над всією Елладою спартанці вирішили провчити персів за їх війну з греками та послали у Малу Азію війська. Поход цей був успішним для спартанців, що не подобалося персам, які згодом почали підтримувати бунтівні грецькі міста, щоб ті повстали проти Спарти. Зокрема в Афінах повстання вдалося і афіняни вийшли з-під контролю Спарти, як і багато інших її минулих союзників, яким не подобалася гегемонія Спарти.                                           

В місті треба було відновлювати все майже с початку, але у громадян у масі своїй зник інтерес до політики, тож ситуація була скрутна. До того ж у обох партій не було таких сильних лідерів як Фемістокл чи Арістід, які б повели за собою людей та відновили б минулу славу Афін. Тож, отримавши довгоочікувану свободу, афіняни не змогли її використати у відновленні міста та держави.                                           

Коли ж прийшла нова страшна для афінян небезпека з півночі, вони почали готуватися та боронити країну. Цією небезпекою була Македонія. Але й у Афін нарешті з’явилася яскрава людина, яка поведе народ на зустріч цій небезпеці і звали його Демосфен.  Після захоплення Філіпом Другим Амфіполя у Афінах македонське питання загострилося. Демосфен у цей час казав народу, що Македонія – це основний ворог Афін та всієї Греції і треба не шкодувати кошти на підготовку нових армій та флотів. Коли ж Філіпове військо підійшло до Фів, одного з основних грецьких міст, греки були змушені піти на мир і Демосфен сприяв цьому, узявши участь у перемовинах. Але через деякий час Філіп знову розпочав війну, захопивши острів Евбею, але афінські війська змогли вибити македонців звідти. Але ж битва при Херонеї, на жаль, остаточно ознаменувала перемогу Македонії над Афінами.

Під час правління Олександра Македонського Демосфен знов намагався підняти всіх греків проти загарбників македонців. Після того, як Олександр жорстоко покарав повсталих у Фівах, ця думка у розумі греків трохи похитнулася, але на прохання видати македонцям Демосфена афіняни відмовилися і до кінця стояли за свого талановитого захисника. Хоч Демосфен все ще залишався в живих, Грецію вже було не витягти з-під ярма македонців, а тим більше відновити ту минувшу славну епоху демократії, хоч, звісно й рабовласницької.                                 

Тож давайте змістовно і узагальнено підсумуємо через що пройшли аристократична та демократична партії та які зрештою були основні риси розвитку демократії у Давній Греції. Спочатку демократія та демократичний політичний табір лише вносили деякі зміни  у державному правлінні і соціальній політиці: зокрема – відміну всіх боргів та потрапляння через них у рабство; послаблення положення та впливу аристократії. Але ж через радикальність народних настроїв на рахунок політичної та соціальної демократизації згодом вони почали надавати багатьом позбавленим права громадянства Афін та можливість приймати участь у політичному житті. Згодом же, коли на Грецію насувалися зовнішні небезпеки, то на рахунок подальшої демократизації у демократичного табору чомусь, як правило, не виявлялося часу (бо ж потрібно готуватися до війни!!!), а вже після вирішальної у житті греків Пелопоннеської війни демократія почала взагалі стрімко занепадати за інертністю народних мас та відсутністю яскравих та авторитетних демократичних ватажків. Паростки рабовласницької демократії знов яскраву почнуть квітнути вже не в Греції, а в Давньому Римі. Але ж то вже зовсім інша історія. Далі буде…

ФІВАНЕЦЬ