Перше сицилійське повстання: уважно вивчаємо досвід повстань рабів Давнього Риму!

Нариси з історії класового суспільства від Фіванця

І знов ми прямуємо до давнього світу. Зараз наш шлях у глибини історії класових змагань трудящого люду спрямований до Сицилії. Саме там вибухнули два яскравих та значимих повстання рабів, які нанесли вельми значиму шкоду рабовласницькій системі Давнього Риму. Цікаво, що в Сицилії було скупчення рабів насамперед іноземного походження, які діяли рішуче та відважно, не чекаючи вітра у полі. Це й нам підказує, як важливо шукати міцних зв’язків з різноманітними емігрантськими робітничими середовищами задля формування єдиного робітничого фронту. Але ж зараз прямуємо саме до Сицилії…

Сицилія – великий острів у Середземному морі, який має плодючі землі та видатну історію. Жителі цього острова багато чого пережили у давні часи. Вони воювали проти Карфагену та боролися проти тиранії. Вони брали участь у Пелопонеській війні та у південно-італійських війнах. Та згодом всім жителям Сицилії прийшлося або покоритися Риму, або відстоювати свої свободи. З часом до Сицилії римляни почали завозити рабів з багатьох підкорених римлянами країн всесвіту. Як ви розумієте, зараз піде річ про одну таку яскраву та важливу спробу визволення рабів на Сицилії від панування римлян-рабовласників, а саме про знамените перше сицилійське повстання.

Після завоювання Сицилії римські володарі почали встановлювати свої жорсткі закони та, як вже зазначалося, переселяти сюди рабів зі всіх куточків величезної за розмірами республіки. Особливо вони переселяли їх із земель Сирії. Раби оброблювали землі та слугували своїм панам. Але ті у свою чергу ставилися до них як до тварин, часто залишаючи їх без їжі та одягу.

Рабам часто не залишалось вибору крім грабунку майна своїх господарів заради того, щоб вижити. Римські господарі-рабовласники ж замість того, щоб покращити умови життя рабів, навпаки почали ще більше над ними знущались та головне робили з цього певну «забаву».

Це була остання краплина терпіння сицилійських рабів. Вони почали відкрито виступати проти своїх господарів. Перший удар римські вельможі отримали від рабів Дамофіла, який виділявся особливою жорстокістю до своїх підданих. Раби під командуванням Євна вбили своїх господарів, тим самим давши іншим рабам на Сицилії сигнал до початку повстання. Вогонь повстання охопив острів. Раби вбивали крупних рабовласників, при цьому не чіпаючи звичайних жителів Сицилії. З кожного дня до лав повсталих рабів приєднувалися все нові й нові бійці, які заради помсти господарям своїм готові були на все.

Після того, як повстанці більш-менш закріпилися на острові, вони потрохи  почали встановлювати свою владу. Так як більшість рабів на Сицилії були переважно сирійці, то на острові була встановлена своєрідна монархія (на зразок монархії Селевкідів). На чолі державної влади рабів острову стояв Євн, далі йшла рада «наймудріших людей». При тому подбали повстанці й про армію, на чолі якої стояв стратег Ахей. Під його командуванням військо повстанців блискуче перемогло римські загони на острові, хоч й по озброєнню було значно гірше.

Побачивши успіх руху Євна, на іншому боці острова кілікієць Клеон теж здійняв повстанський рух рабів проти римських господарів. Згодом він з’єднався з основними силами Євна, що стало головним ударом для положення римлян. А справа у тому, що римляни очікували від Клеона виступу проти Євна та суцільної неорганізованості повстання. До того ж кількість повстанців, яка досягала від 100 до 200 тисяч людей, дуже серйозно лякала римлян. Коли ж повстанці об’єдналися, Євн почав з новими силами та новою енергією відновлювати економічну міць острову. Згодом він навіть почав робити власні монети.

Але римські вельможі не збиралися лишатися «житниці Італії» та посилали все нові й нові війська на Сицилію. Перший час погано озброєне військо повстанців-рабів відносно успішно стримувало натиск добре дисциплінованих та боєздатних римлян. Але згодом римляни відправили у бій проти армії рабів війська під командуванням відомих консулів Кая Фульвія, Луція Кальпурнія та Публія Рупілія. Останній командувач добре знав місцевість Сицилії, що зіграло на руку римлянам. Вони вже одержали низку перемог над повстанцями завдяки своїй армії та знанням місцевості. Після низки поразок повстанці-раби відійшли до Тавроменія, який через деякий час опинився в облозі. У місті почався голод, через що лави його захисників швидко скорочувалися. Та остаточно долю міста вирішив раб-перебіжчик, який допоміг римлянам оволодіти містом. Добре пам’ятаємо, що й зараз серед робітників можуть опинитися поодинокі зрадники-штрейкбрехери від капіталістів, які мріють зрадити та продати з потрухами свій пролетарський клас за печенькі та грошики від буржуїв.

Але ж повертаємось до Сицилії. Після здачі Тавроменія його долю розділила столиця повстанців – Єнна. Римлянам знову допоміг раб-перебіжчик, завдяки чому вони захопили центр сицилійського повстання. Після захоплення міста ватажок повстання Євн був узятий римлянами у полон та відправлений до в’язниці, де незабаром і помер. Повстанці лишилися багатьох своїх побратимів, свого знаменитого ватажка та головних міст Сицилії. Вони вже втратили віру у перемогу і боротьба за своє остаточне визволення від рабства, за нормальне життя без жорстоких римських вельмож з кожним днем все більше згасала. Згодом опір й зовсім припинився і римляни знову господарювали на цьому острові. Тож, давайте підведемо підсумки повстання, його позитивні сторони та негативні.

До повстання римським вельможам на Сицилії було абсолютно начхати на своїх рабів та вони вельми жорстко над ними знущалися. Відомі були випадки як з цього робили, як я зазначав вище, таку собі «розвагу». Як приклад можемо взяти того ж Дамофіла. Але ж після повстання рабів знущання над рабами майже зникли. Взагалі здається якщо б не така жорстока політика римлян щодо постійних знущань над рабами, то сицилійське повстання скоріш за все пройшло б значно м’якше та без такої крові. До того ж раби вбивали лише жорстоких господарів, а простих селян та ремісників та не жорстоких дітей римських вельмож не чіпали.

Головний умовний «мінус» повстання – це встановлення рабами-переможцями на Сицилії монархії, але люди (більшість з яких складали сирійці) підтримали це. Звичайно, ми не підтримуємо монархію, але ж треба пам’ятати той період історії, коли спалахнуло це повстання та мотивацію тих людей. Тоді раби-повстанці хотіли зробити політичний устрій зворотній республіканському римському і вони його зробили. Хто знає – як би розгорнулися події, якби це повстання не придушили. Але треба визнати, що вплив на римське суспільство воно мало величезний.

По-перше, багато селян та рабів у самій Італії симпатизували цьому повстанню рабів, що зіграло у майбутньому велику роль (а саме вже під час повстання Спартака). По-друге, римські вельможі задумалися про становище своїх рабів. Своїм повстанням раби на Сицилії показали іншим рабам римської держави приклад того, що треба відчайдушно боротися проти жорстокості своїх господарів, за своє класове визволення від поневолення. Так, вони не брали за ціль встановити свободу кожного та справжню демократію, але свободу від своїх господарів та від їх жорстокості вони на деякий час дійсно досягли та закріпили. Їх прикладом користувалися багато інших повстань рабів того часу, навіть те ж повстання Спартака. Раби Сицилії хоч на деякий час, але все ж таки показали римським вельможам-рабовласникам, що вони теж люди і вони теж гідні нормального життя.

Але ж найбільш цікаве те, що через певний та відносно невеличкий час в Сицилії спалахнуло Друге сицилійське повстання. І знов народні маси вийшли на арену історії, щоб знов зіткнутися у новому вирішальному класовому двобої з римськими рабовласниками. Але ж це вже інша й не менш цікава історія. Далі буде…

ФІВАНЕЦЬ