Світлої пам’яті товариша Олександра Терещенка (14.09.1976 – 02.10.2021)

Не дай, боже, навчитися добре писати некрологи!!! Ні кому не хочу такого побажати, та й собі, звісно. Не моє це, та й важко… 2 жовтня не стало мого близького товариша-однодумця та близького друга Сашка Терещенка. Пройшло вже більше ніж 2 тижня. Якось можна вже оговтатися від нестерпного відчуття суму та щось написати на його смерть…

Чи можна назвати передчасною смерть 45-річного хлопця, який протягом багатьох років майже на самоті боровся з онкохворобою? Не знаю. Але ж раптом в пам’яті випливає наша розмова із Сашком десь другої половини 90-х, де він із захопленням розповідав про творчість українського музиканта з під Луганську Вєні Д`ркіна… Лише через великий проміжок часу я дізнався, що цей Вєня залишив наш світ також у розквіті творчих сил саме від онко… Дивний і вкрай сумний збіг. Колись поміркую над ним…

Я познайомився з Олександром о 1994 році, коли я, як «свідомий марксист», прийняв рішення про вступ до Соціалістичної партії України Олександра Мороза. І серед величезної кількості малоцікавих мені персонажів цієї партії, що складали лави київської її організації, я натрапив на молодого студента – Сашка Терещенка. Відразу ж у мене склалося відчуття, що він також тоді знаходився у пошуку однодумців і через це вступив до лав СПУ.

Тоді ми, втім як по великому рахунку й зараз, диваки-ліваки відчайдушно шукали один одного, бо були абсолютно впевнені, що нам треба розшукати спільників та об’єднатися розшуканим. Захоплення Левом Троцьким вже тоді було не випадковим. Небажання брати на себе відповідальність за злочини сталінської контрреволюції і у той же час свята віра у соціалістичну перебудову світового суспільства – ось те, що стало наріжним каменем нашої зустрічі із Олександром та майбутнім нашим об’єднанням у лавах «Робітничого спротиву» (CWI-Україна)

Сашко завжди був вкрай іронічною та веселою людиною. При чому його гострий гумор аж ніколи й нікому не шкодив. Більш того, у мене постійно складалося враження, що на будь-яке поточне питання нашої політичної чи організаційної роботи товариш Олександр Терещенко завжди має свою, суто персоніфіковану думку. І він ніколи не стане наполягати на тому, щоб вона була взята за основу для політичної роботи організації у разі, якщо є протилежні думки у інших членів «Робітничого спротиву». Надзвичайно цікава характеристика, яка дуже рідка в середовищі відносно невеличких політичних гуртків. Чудовий рівень розуміння пріоритетів поточної роботи та актуалізації саме тих речей, які дійсно є важливими. Які лише сприяють просуванню організації уперед, які не гальмують другорядними (як виявляється значно пізніше, на жаль) питаннями сухої теорії чи іноді вкрай гарячкуватої молодіжної практики.  

Олександр Терещенко народився 14 вересня 1976 року на Київщині в селі Лихачиха Володарського (нині Білоцерківського) району. Він закінчив історико-правовий факультет Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, але ж після закінчення Вишу він пішов працювати робітником-будівельником, потім він освоїв виробництво бетону. Саме робітники з вищою освітою й складали історично найбільш підготовлені ідеологічно та теоретично авангарди пролетарського класу.

Так сталося, що після закінчення Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Сашко декілька місяців жив зі мною в одній кімнаті аспірантського гуртожитку університету Шевченка. Я як міг намагався допомогти йому у скрутний час пошуку роботи. Чудово пам’ятаю ті часи. Сашко підсадив мене тоді на його улюблений музичний гурт «Аукціон» і ми цілими часами його слухали з його касетного магнітофону. Пам’ятаю, що його тоді абсолютно не цікавив розкручений танцюрист гурту на прізвисько Гаркуша, але ж музика та тексти  «Аукціону» його завжди вводили в чудовий настрій.

Саме до цього періоду відноситься відома програмна стаття Олександра Терещенка в газеті «Левый авангард» (україномовний вкладиш «Робітничий спротив») «Хто такі «троцькісти» і за що ми боремось». Тим, хто в темі, не важко розпізнати в назві цієї статті Сашка своєрідне іронічне протиставлення та виклик відомій російськомовній статті 1948 року молодого ідеолога теренової ОУН(Р) та УПА Петра Полтави «Кто такие бандеровцы и за что они борются».

Сашко завжди захоплювався художнім мистецтвом. Усі емблеми та прапори «Робітничого спротиву» та інших організацій, де він брав участь, відображали саме його творчі візуальні напрацювання. Вже пізніше я дізнався, що він також захоплювався і поетичною творчістю, хоча скромно ховав її від своїх товаришів.

На початку 2000-х років в нашому «Робітничому спротиві» почалася системна криза і організація розкололася на декілька формальних і неформальних груп активістів. На той час ми з Олександром організаційно розійшлися, але ж зберігали напрочуд добрі міжособисті стосунки. Він тоді регулярно друкував свої матеріали в таких виданнях як «Рабочее Действие», «Пролетарий», «Катализатор» та інших. Завжди намагався повідомити мене про вихід своїх нових статей та матеріалів.

Вже в 2010-роки він повідомив мені про свою онкохворобу. Чудовим чином так сталося, що підприємство, де він працював на виробленні бетону, виявилося підприємством з іноземною інвестицією та соціально відповідальним перед своїм робітництвом. Що дійсно не так часто зустрінешь в Україні. Сашко отримав підтримку та допомогу з боку свого керівництва, що дозволило йому протягом достатньо тривалого часу опиратися підступній хворобі та зберігати відносну працездатність. Чого це вартувало йому особисто і через які муки, фізичний біль та страждання він проходив – це знав, вірогідно, тільки він сам.

7 листопада 2019 року я з Вадимом Совою та Серьожею Денисюком прийняли запрошення Сашка відсвяткувати День жовтневої революції у нього дома в Білій Церкві. Він виявився вкрай привітним господарем і ми, дійсно, з превеликою радістю зустрілися і провели багато цікавих і актуальних дискусій та просто товариських розмов. У мене вже тоді визрівала ідея створення нової української соціалістичної організації, яка б стала на заваді багаточисельним проросійським організаціям монополізувати лівий фланг української політики. Я щиро ділився із Олександром своїми міркуваннями та ідеями. І знаходив добрий відгук від нього. Незважаючи на те, що багато років ми були у різних організаційних лівих формаціях, наші прагнення та наші поточні політичні актуалізації виявилися напрочуд близькими та навіть спільними.

А далі ми з Олександром вже йшли разом, йшли пліч о пліч. 24 квітня 2021 року ми виступили на установчих зборах засновниками Української Соціалістичної Ліги (УСЛ), яка стала українською секцією міжнародної LISISL. Буквально за невеличкий проміжок часу Олександр Терещенко для інформ-ресурсів УСЛ написав 3 надважливих матеріалів, що мали дуже добрий резонанс і коло свого розповсюдження. Йдеться про такі матеріали в його авторській серії «Червоні лінії Ема Відбійного»:

  1.  «Губка Боб штанці кубиком або Бікіні Боттом в трьохвимірній проекції»

14 вересня 2021 року ми із Сашком останній раз в житті спілкувалися телефоном та обговорювали наші плани щодо наповнення інформ-ресурсів УСЛ його новими авторськими матеріалами. Він відносно важко відходив від свого корона-вірусного захворювання, але ж нічого не віщувало біди. Він був як завжди веселий, іронічний та привітний. Філософські та весело жартував над своїм тривалим онкозахворюванням та будував плани на майбутнє…

І ось Сашка вже нема із нами… Він на жаль не встиг поділитися із УСЛівською молоддю своїм досвідом, своїм теоретичним багажем, своїм неповторним гумором та яскравою чудовою людяністю. Нам залишається лише пам’ятати нашого товариша. Можливо ми, тобто старше покоління українських соціалістів, зробимо щось таке, щоб пам’ять про Олександра Терещенка якомога більше зберігалася у наших лавах…

Відчуваю, що мова мого останнього слова пам’яті про Олександра Терещенка збивається на суху та бюрократичну мову некрологу. Не думаю, що Сашко був би радий такому зайвому та чужому йому пафосу. А тому – Сашко, бувай! Я не прощаюся із тобою! Ти був одним з нас, ти був класним товаришем та глибоким марксистом. Ти був яскравим революціонером та свідомим свого класу робітником. Мені тебе не вистачає. Я сумую за тобою…

Але ж я знаю, що ти був би дійсно радий, якщо б ми продовжили нашу спільну ліву справу. А ми її продовжимо і це буде найкращою нашою пам’яттю про тебе, друже Олександре… Тримайся там! Разом переможемо!

Олег Верник від імені усієї УСЛівської спільноти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *