Друге сицилійське повстання: і знов вивчаємо досвід повстань рабів Давнього Риму!

Нариси з історії класового суспільства від Фіванця

І знову повертаємося до Сицилії, де свавілля римських вельмож-рабовласників, незважаючи на потужне повстання рабів, все ще продовжується, а регіон як жив за рахунок рабської праці, так і продовжує жити. Після першого повстання сицилійських рабів пройшло вже досить багато часу, за який жорсткі римляни наче повинні були піти на хоч якісь поступки рабам, щоб на Сицилії не здіймалися повстання. Але ж чи справдилися такі прогнози та сподівання на великодушність рабовласників? Зараз дізнаємось…

Почати у цій історії слід з племен кімврів, які своїм переселенням не на жарт занепокоїли римський сенат. Той, у свою чергу, кличе Гая Марія, щоб він захистив Рим, а також зібрав нове військо. Але з кого його збирати? Тут сенат вирішує набрати їх з земель своїх союзників, перш за все з земель Віфінії. Але віфінський цар відмовляє римлянам через те, що багато жителів Віфінії римляни забрали у рабство до себе. Сенат і сам Марій починають давати свободу всім рабам, які були народжені вільними. І ось з цього моменту починається найцікавіше. 

На Сицилії ця римська акція трохи не туди звертає і в підсумку свободу дають лише 800 рабам (через підкуп того, хто повинен був давати рабам свободу, що наочно свідчить про зростаючий рівень корупції у колах римської еліти). Звичайно іншим рабам це не сподобалося і вони починають виходити на тогочасні «акції протесту». Одним з таких «протестів» було вбивство рабами своїх панів біля Сиракуз. Через деякий час до повсталих направили війська, які, звісно, перемогли неорганізований натовп рабів. Але римський намісник Сицилії вже після цієї перемоги дізнався про ще одне подібнне повстання. 

Біля Гераклеї 80 рабів вбили римського вершника, а вже потім до цього повсталого натовпу стали приєднуватись нові раби. Коли прибули римські війська повстанців налічувалося вже близько 2 тисяч чоловік, через що вони легко розбили ворога та забрали римське озброєння. Згодом лави повстанців збільшилися до 6 тисяч чоловік, а тому перед ними постало питання про подальшу організацію повстання. Спочатку була зібрана рада з наймудріших повстанців, де ватажком (царем) був обраний Сальвій. Він почав жваво організовувати армію та проводити розвідку місцевості. 

Коли ж військо налічувало вже 20 тисяч воїнів та 2 тисячі кінноти Сальвій повів його на місто Моргантину. Через те, що місцеві пани обіцяли своїм рабам волю, якщо вони будуть захищати місто, взяти з ходу його не вдалося (до речі, брехливі римські пани-рабовласники так і не виконали свою обіцянку). Після того, як раби зрозуміють, що їх обдурили, вони масово перейдуть на сторону повстанців, тому римська сторона класового протистояння опинилася ще в гіршому стані ніж була до того.

Цікаво, що коло міста Лілібей спалахнув ще один повстанський рух під проводом Афініона. Він швидко зміг зібрати військо в 10 тисяч чоловік і пішов на з’єднання з основними силами повстанців (до речі, це був не просто натовп зі зброєю, а вже дисципліноване та підготовлене військо). І, як і під час першого сицилійського повстання, ватажки повстанців з’єдналися і почали діяти разом, а римляни в черговий раз прорахувалися відносно можливого суперництва ватажків повсталих рабів. Спільний класовий інтерес в котрий раз переміг особисті амбіції. А це, звісно, сильно нашкодило планам римлян.

Згодом, римляни посилають регулярні війська і збирають вже 17 тисяч чоловік під командуванням Луція Лукулла. Римляни дають бій повстанцям і починають їх тіснити. Під час бою був поранений потужний Афініон і його військо на деякий час втрачає надію на перемогу. Але згодом Афініон (якого всі вже вважали загиблим) повертається до лав своїх воїнів і повстанці починають відважно і хоробро битися з римлянами до останнього. Хоч і билися вони хоробро, але результат бою був приречений. Римляни у цій битві перемогли, а повстанці втратили 20 тисяч своїх воїнів і почали відступати до Тріакалу (столиці повстанців).

Коли ж римське військо оточило його і почало штурмувати, нічого доброго лл римлян з цього не вийшло і розлюченого хоробрістю повсталих рабів Луція Луккула відправили куди подалі від війська. Тепер римлянами командував вже Гай Сервілій, але і він не зміг взяти Тріакал. Тоді Гая Сервіллія теж усунули від командування. На жаль в цей час помирає ватажок повстання Сальвій, що стало сильним ударом для повстанців. Хоч Афініон і не збирається здаватися римлянам (а саме він взяв на себе командування повсталими рабами після Сальвія), але ж і тут кінцевий результат був вже всім відомий. Питання було тільки у часі.

Коли ж командувачем римлян став Маній Аквілій, то справи у його війську стали значно покращуватись. Вони все ж таки розбили повстанців, а Афініон (який викликав Аквілія на поєдинок) хоробро помирає. Залишки сицилійського повсталого руху рабів оголосили про свою капітуляцію і здалися римлянам. Тільки один мужній загін Сатира (1 тисяча воїнів) залишався стояти до кінця за свою свободу від римських вельмож та їх політики класового гноблення та визиску. На жаль, і вони вимушені були здатися римлянам. Коли вони дізналися, що їх відправлять до Риму гладіаторами, щоб розважати ненависну рабовласницьку публіку, вони мужньо перерізали мечами один одного. Так закінчилося велике та яскраве Друге Сицилійське повстання. Тож яке воно значення мало в історії класових змагань доби Давнього Риму та який ми можемо підвести підсумок з нього? 

Це повстання наочно показало римським вельможам, що раби на Сицилії не збиралися коритися їх волі, а також те, що вони знов і знов готові битися за свою свободу від рабських кайданів. Хоч попереднє Перше Сицилійське повстання зазнало поразки, воно було важливим уроком для рабів, і вони цілком його вивчили.

Їх військо стало більш дисциплінованим, дії його більш з’єднаними, проявився значно більший організаторський талант ватажків повстання, про амбітну політичну боротьбу серед керівників повстання за першість взагалі й не йшлося. Все це надихало рабів в інших куточках римської держави на відчайдушний опір рабовласницькій системі. Та найголовніше – це повстання ще більше наблизило римське суспільство до нового, величезного у своїй могутності повстання рабів – повстання Спартака, яке своєю могутністю перекриє всі попередні рабські повстання.

Але ж яка наша позиція щодо цього повстання? Звичайно, принципи централізованої влади ватажка повстання (оголошеного до того ще й «царем») збереглися ще з першого повстання, що є негативним фактором. Революційна армія повсталих мас потребує співіснування і одноособового керівництва, і військової демократії, де всі бійці також беруть участь у прийнятті рішень. При чому дуже важко іноді знайти ту умовну «золоту середину», яка б сполучала в потрібному обсязі ці дві необхідних в управлінні революційною армією речі – «вертикаль» і «горизонталь».

Але все це перекриває той факт, що раби Сицилії знов і знов готові були битися за свою свободу від римських кайданів і що вони вивчили уроки минулого повстання та виправили більшість з його помилок. Так, на жаль, і в цьому яскравому класовому двобої експлуатовані народні маси знов отримали поразку. Друге сицилійське повстання рабів увійшло в історію класової боротьби людства своєю яскравою сторінкою. Але ж історія класової боротьби рабів за своє звільнення ще далеко не закінчилася. Далі буде…

ФІВАНЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *