I Конгрес МСЛ: Резолюція щодо країн Східної Європи (колишнього Радянського Союзу)

Після обговорення, враховуючи, що:

Східна Європа включає 21 країну. Це регіон, який постійно змінюється після падіння сталіністської системи. Це регіон, в якому в різних країнах йшли і продовжують йти політичні процеси боротьби з успіхами та невдачами у співвідношенні сил між класами. Крім цих реалій, ця резолюція фокусується на трьох країнах: Росії, Білорусі та Україні.

— Після розпаду колишнього СРСР у країнах Східної Європи розпочався процес реставрації капіталізму, ініційований сталіністською бюрократією та підтримуваний усіма без винятку її наступниками, які стояли на чолі урядів та режимів у кожній країні. Соціальні та демократичні умови життя переважної більшості продовжують залишатися поганими та погіршуються з кожною капіталістичною кризою. У Росії, Білорусі та України різні політичні та соціально-економічні ситуації. Проте є й загальна складова. Незважаючи на очевидні невдачі владної буржуазії цих країн, їхню повну нездатність протидіяти Covid-19 та покращити умови життя робітників і народних мас, буржуазні режими всіх трьох країн, що активно просуваються в процесі реставрації капіталізму, досягли відносної стабільності та домоглися розгрому соціальної та політичної опозиції. Незважаючи на різницю в ритмі, точилася й продовжується боротьба, нехай і часткова, нескоординована через продажність політичного та профспілкового керівництва. У Росії та Білорусі ліберально-буржуазній опозиції, яка виступає за зміну Путіна та Лукашенка, не вдалося перемогти, чітко сформулювати свої гасла, вона терпить репресії, а її основних лідерів кинуто до в’язниць.

— Режим Володимира Путіна в Російській Федерації оговтався від масового протестного руху, пов’язаного з арештом та позбавленням волі лідера опозиції Олексія Навального (січень-лютий 2021 року), зберігши свою владу, користуючись безкарністю та маючі соціальну підтримку. Режим Олександра Лукашенка в Білорусі розгромив масовий протестний рух проти фальшування результатів президентських виборів 9 серпня 2020 р. Президента Володимира Зеленського в Україні можна вважати переможцем над широкими масами суспільства. Рух «Зупинити тарифний геноцид!», що набув широкого поширення взимку та навесні 2021 року, створив серйозну небезпеку для буржуазної влади.

— Ці «перемоги» влади над протестним рухом, ігнорування вимог робітників та народних мас супроводжуються посиленням політичних репресій проти опозиційних сил та робітничих організацій, атаками на свободу слова та інші демократичні та базові соціальні права. Проте було б помилкою вважати протестний потенціал знищеним. Насамперед тому, що не були задоволені соціальні та демократичні потреби трудящих. Більше того, вони посилилися через світову кризу капіталістичної економіки та наслідки пандемії. І, по-друге, тому що ситуація у світі, навіть у розпал кризи в галузі охорони здоров’я, характеризувалася масштабними бунтами та масовими протестами, у яких взяли участь мільйони людей. У перспективі вони, швидше за все, наростатимуть і поширюватимуться на інші країни, в яких нині активність відсутня або протести були придушені. У рамках світової ситуації пожвавлення процесів та протестів виключати в жодному разі не можна.

— Ця резолюція частково зачіпає схожості та різницю між режимами Росії, Білорусі та України щодо політики, їхні відносини до руху народних мас і до різних проявів імперіалізму. Однак необхідно продовжувати обмін думками, конкретизувати всі аспекти та продовжувати дослідження, щоб прийти до більш точної характеристики східноєвропейських режимів з точки зору їх походження та перспектив.

РОСІЯ

— У Росії Путін методично вводить своїх особистих друзів у найвищі верстви правлячого класу, наділяючи їх привілеями у державних справах. Його політика пов’язана з активним втручанням держави у формат діяльності самого класу капіталістів. Було репресовано деяких великих олігархів єльцинської епохи (Березовський, Ходорковський, Гусинський). Інші, які вже були близькі до Путіна або присягнули йому на вірність, посіли своє місце в олігархічному прошарку (Сечин, Ротенберг, Дерипаска, Усманов). Цю ситуацію умовної стабільності в елітах можна було підтримувати ще довго, але міжнародні економічні санкції у зв’язку з анексією Криму в 2014 році безпосередньо торкнулися інтересів російського капіталу і завдали значної шкоди путінській моделі капіталізму.

— Путіну не вдалося знизити залежність економіки Росії від імпорту вуглеводнів (газу, нафти, продуктів її переробки), що контролюється найближчим до президента колом осіб – олігархічною елітою. Значні сегменти російського капіталу незадоволені економічною ізоляцією країни від зовнішніх ринків через міжнародні санкції. Вони зацікавлені в якомусь плавному переході від путінського «бонапартизму» до нового формату державної влади, що враховує економічні та політичні інтереси ширшого сегменту класу капіталістів.

— На піку протистояння з масовим рухом на підтримку Олексія Навального значні прошарки правлячої пропутінської буржуазної партії «Єдина Росія» намагалися вступити в діалог із протестувальниками, побоюючись ескалації вуличних протестів. Цілком можливо, що «чудодійне лікування» Навального в німецькій лікарні стало результатом цих протиріч у правлячому класі. А вони, у свою чергу, виражаються і ретранслюються у протиріччях та конкуренції різних груп впливу на кремлівську адміністрацію. У російських політичних колах зараз як ніколи популярним є іронічний вислів про те, що «в Кремлі багато різних веж».

— У Росії фіксується так званий «поколінський синдром», який також мав місце у білоруських протестах. Путін розпочав виконання обов’язків президента за рішенням Єльцина 31 грудня 1999 року. Ціле покоління росіян, що виросло в умовах безальтернативної та недемократичної влади, чекає змін. Персоніфікація вуличного протесту взимку 2021 року полягало не так у підтримці Навального, як у ненависті до Путіна.

— Основна ліва парламентська сила у Росії – пост-сталіністська Комуністична партія Російської Федерації (КПРФ) (очолювана Геннадієм Зюгановим) – інкорпорована у капіталістичну владну систему ще десятиліття тому. КПРФ відповідає за «випаровування» народного невдоволення всередині країни та активно підтримує Путіна у його агресивній імперіалістичній зовнішній політиці. Взимку 2021 року КПРФ також де-факто підтримала режим, закликаючи маси утриматися від участі у «ліберальних протестах» (так вони називали виступи на підтримку Навального).

— Російський робітничий клас не мав особливих ілюзій щодо буржуазного політика Навального. Проте заклик КПРФ та її дрібних сталіністських сателітів до робітників відмовитися від демократичних протестів явно був слабко замаскованою підтримкою режиму Путіна. Цей заклик навіть викликав деякий рух та бродіння всередині Комуністичної партії, де кілька молодих регіональних лідерів розкритикували старе керівництво на чолі із Зюгановим. Майже 19% голосів, одержаних Комуністичною партією на недавніх парламентських виборах 17-19 вересня 2021 року, показали, що робітничий клас орієнтований на ліві ідеї, а не на ліберальну альтернативу режиму Путіна. З іншого боку, внутрішні суперечності всередині КПРФ між її колишнім консервативним бюрократичним крилом та молодим поколінням партійних лідерів значно загострилися.

— До подій зими 2021 року здавалося, що режим Путіна стабільний, як ніколи, а право-ліберальна та ліва опозиція приречені на маргіналізацію або поглинання Кремлем. Але нещодавні події показали, що режим Путіна вже не такий стабільний, як здавалося. І широкі народні маси і, перш за все, робітничий клас теж не бажають миритися з такою «стабільністю».

БІЛОРУСЬ

— У Білорусі отримав довгоочікуваний перепочинок державно-капіталістичний режим Лукашенка, який спирається на пряме поліцейське насильство та потужний бюрократичний державний апарат. Шляхом масових політичних репресій проти опозиціонерів та активістів за відкритої та беззастережної підтримки Російської Федерації режиму вдалося придушити хвилю вуличних протестів. І практично знищує лідерів, активістів народного руху та непідконтрольних йому робітників, наприклад, тих, хто входить до складу Білоруської незалежної профспілки.

— Необхідно робити висновки та готуватися до нового етапу боротьби, враховуючи уроки та досвід масового народного протесту 2020 року. Повалення авторитарного режиму Лукашенка – неодмінна умова для вивільнення сил руху народних мас та просування у напрямі незалежних політичних, профспілкових та організаційних позицій. Необхідно створювати класові організації, що будуть здатні подолати обмеженість білоруської ліберальної опозиції, яка продемонструвала свою нерішучість і слабкість під час масових протестів.

Неоліберальний курс, який асоціюється з руйнуванням промислового потенціалу Білорусі і просувається право-ліберальною частиною опозиційного руху, вкрай небажаний і згубний для білоруського робітничого руху, що зароджується. Збереження промислового потенціалу – це збереження самого робітничого класу. Тому будь-яке гасло правого крила опозиції, пов’язане з курсом на приватизацію найбільших промислових підприємств, має піддаватися критиці і рішуче заперечуватися, оскільки воно є мірою поглиблення реставрації капіталізму.

— Також треба дуже обережно ставитись до гасел про «європейський курс Білорусі». Західна Європа приваблива для робітників своїми соціальними стандартами та розвиненою системою профспілок, але праві ліберали використовують «про-європейські» гасла для власної реакційної вигоди, а не для покращення умов життя переважної більшості.

Створення в Білорусі робітничої партії буде найкращою гарантією справжньої незалежності робітничого руху від будь-якого зовнішнього впливу, чи то державної бюрократії, чи впливу буржуазії, що протистоїть режиму Лукашенка. Це означає, що висування гасла про створення власної робітничої партії, яка вестиме рішучу боротьбу як проти режиму Лукашенка, так і проти можливих неоліберальних реформ право-ліберальної частини опозиції, є насущним і вкрай актуальним у ситуації, що склалася в Білорусі.

— Ми пам’ятаємо знамениту фразу Леніна, яка була висловлена напередодні Жовтневої революції 1917 року – «Сьогодні – рано, завтра – пізно». Схожа ситуація зараз складається в Білорусі в контексті формування актуальної трудової повістки. З одного боку, доки режим Лукашенка не буде повалений, бажано, щоб робітники зберігали єдність дій з опозицією, щоб не послаблювати анти-лукашенківський протест. Водночас, робітниче крило опозиції вже зараз має розпочати проведення публічної агітації та пропаганди серед протестно-налаштованих робітників, висуваючи робітничу програму та ідею створення своєї власної Партії трудящих на основі страйкових комітетів та незалежних від режиму профспілок. Якщо ми упустимо цей момент, у разі повалення режиму Лукашенка робітниче крило не буде готове протистояти право-ліберальним силам, які донедавна були ситуаційними союзниками з токи зору повалення авторитарного режиму.

УКРАЇНА

— Режим Зеленського в Україні отримав перепочинок, зірвавши масовий протестний рух проти необґрунтовано високих тарифів на комунальні послуги навесні 2021 року. Активістів зимово-весняного протестного руху 2021 року оголосили «агентами Росії», проти них були порушені масштабні кримінальні справи. Проте, спроби буржуазної влади хоч якось стабілізувати соціально-економічну ситуацію в Україні до осені 2021 року натрапили на різке підвищення світових цін на газ. Щомісячна плата українських пенсіонерів за газ значно перевищує розмір їхньої пенсії. Зеленський публічно пообіцяв населенню, що цього сезону ціни на опалення не підвищуватимуться, але його слова відразу ж спростувала ситуація, що склалася.

Триває війна на сході України (Донбас), де російський імперіалізм створив дві квазі-«незалежні» «республіки» і намагається посилити свій вплив в Україні. Агресія російського імперіалізму проти України доповнюється економічним тиском на Україну із боку західного імперіалізму. Обидва буржуазні режими – як Росія, так і Україна – використовують війну у своїх політичних інтересах, а основні труднощі війни перекладаються на плечі простих мешканців Донбасу. Однак пацифістський порядок денний сам по собі в цій ситуації не допомагає робітничому руху. Заклики до абстрактного «миру» зараз активно використовуються проросійськими силами для визнання нинішнього статус-кво та фіксації результатів анексії частини української території російським імперіалізмом. Тому замість абстрактного «миру» ми закликаємо до негайного припинення окупації частини української території імперіалістичними збройними силами Росії та їхніми мілітарними «проксі». Справжнє самовизначення народу Донбасу не може бути реалізовано за умов російської військової окупації.

— В українському парламенті не представлено жодної лівої партії і, незважаючи на протиріччя між буржуазними парламентськими партіями, існує міцний «олігархічний консенсус», за якого всі труднощі та невдачі уряду лягають на незаможні верстви населення. Економіка країни розділена між групою найбільших українських олігархів. З-за кордону в економіку намагаються проникнути нові гравці, які за допомогою «умовного Заходу» та його потужних важелів впливу на Україну намагаються послабити політичний та економічний вплив місцевих олігархів на президента Зеленського.

Нинішній політичний порядок денний України як раз і проходить під знаком боротьби умовного «Соросу» (так в Україні ім’ям найбільшого трансконтинентального фінансового капіталіста Джорджа Сороса називають представників американського та європейського капіталу) як інструменту зовнішнього управління умовного «Заходу» з великими українськими фінансово-промисловими групами, які отримали й своє власне найменування – «олігархат». А Зеленський іноді лякає то тих, то інших тим, що нарешті прийме бік їхніх опонентів. Це нестійке балансування само по собі показує слабкість українського надзвичайно корумпованого буржуазного держапарату.

У квітні 2021 року в Україні було створено Українську Соціалістичну Лігу (УСЛ). Одне з головних завдань наших товаришів – згуртувати робітників-активістів незалежних профспілок України навколо ідеї боротьби за соціалістичну програму. Робітничий рух в Україні зараз перебуває у вкрай тяжкому становищі. Ситуацію ускладнює відсутність в українському парламенті навіть «рожевих» лівих партій. Правоконсервативний і право-ліберальний парламент підготувався до ухвалення низки антиробочих та антипрофспілкових законів, відповідно до яких робітники в Україні повністю позбавлятимуться можливості боротися за свої права через свої профспілки. Права профспілок, згідно з планами правлячої президентської партії «Слуга народу», мають бути зведені до мінімуму, а роботодавці матимуть право масово звільняти робітничих активістів, яким профспілки не зможуть надати жодної допомоги.

— Масштабна акція об’єднаних українських профспілок 7 жовтня 2021 року наочно продемонструвала буржуазній владі силу громадського спротиву ухваленню антиробочих законів. Дедалі більше робітників входять у соціальну боротьбу. Ця боротьба ще не знайшла свого політичного вираження у формі бойової робітничої партії. До створення такої партії закликає Українська Соціалістична Ліга.

Дуже важливо не плекати ілюзій щодо політики, що проводиться будь-якими імперіалізмами в Україні. Ми рішуче засуджуємо ідею пошуку так званого «меншого зла». Лише невелика частина лівих активістів бачить “менше зло” у “російському” або “західному” імперіалізмі. Слід очікувати, що згодом відбудеться перегрупування українських лівих ядер та авангардів і що ми спільно боротимемося як проти російської імперіалістичної агресії, так і  проти економічного удушення України західним імперіалізмом. Українська Соціалістична Ліга висуває для України ліву антиімперіалістичну програму, яка передбачає потужну соціальну боротьбу проти неоліберальних реформ.

— За 2021 рік українська секція МСЛ – «Українська Соціалістична Ліга» (УСЛ) – була заснована, зміцнена та завоювала вплив у профспілковому та лівому політичному середовищі. Для розробки робітничих та соціалістичних програм стає все більш актуальним глибокий та вичерпний аналіз цього регіону Східної Європи.

І з’їзд МСЛ ухвалює:

1. Підтримати боротьбу та вимоги робітничих та незалежних профспілок Східної Європи щодо їх демократичних та соціальних прав. Засудити репресії, переслідування та ув’язнення робітничих лідерів та активістів, молоді та робітників за те, що вони мають іншу думку та захищають свої політичні ідеї. Геть реставрацію капіталізму та заходів щодо посилення економії бюджету. Провести кампанію на підтримку українських робітників, котрі зіткнулися з антиробочими реформами Зеленського та партії «Слуга народу».

2. Встановити відносини з активістами, прогресивними та революційними групами та (або) партіями з країн Східної Європи на основі контактів та міжнародних кампаній МСЛ. Вони повинні бути незалежними від буржуазних і бюрократичних партій або переживати кризу керівництва, виступаючи на лівих позиціях. З метою здійснення єдиних дій та розширення нашої міжнародної організації.

3. Підтримувати зростання Української Соціалістичної Ліги та сприяти створенню в Білорусі Партії трудящих на основі соціалістичного, революційного та інтернаціоналістського ядра з урахуванням нинішніх репресій в країні. Підтримувати та розширювати відносини з прогресивними та революційними групами в Росії та інших країнах Східної Європи, чітко визначаючи себе як члени Міжнародної Соціалістичної Ліги.

4. Заявити про неприйняття агресії Росії проти України та окупації її території. Засудити будь-яке імперіалістичне втручання і концепцію кампізму, в якій один імперіалізм є кращим за інший. Геть авторитарні уряди та режими Росії та Білорусі.

5. Провести у 2022 році в Україні пропагандистський захід за участю активістів та наших прихильників, відкритий для учасників з інших країн Східної Європи, у форматі навчальної школи або в іншому форматі.

6. Проводити щорічні зустрічі МСЛ з товаришами зі Східної Європи з метою оцінки проведеної роботи, обговорення політики та підтримки активних ініціатив, спрямованих на власне зростання та встановлення відносин з іншими секторами робітничого класу та народним авангардом.

7. Проводити постійну антиімперіалістичну та антикапіталістичну пропагандистську кампанію, вносячи необхідні коригування, терпляче пояснюючи, що революційний та інтернаціоналістський соціалізм, уряд робітників і народних мас, режим робочої демократії є єдиним способом якісної зміни демократичних та соціальних умов життя переважної більшості. Без буржуазії та бюрократів, корумпованих і таких, що користуються привілеями влади, відкидаючи ліберальні, а також будь-які сталіністські чи бюрократичні варіанти. Інакше кажучи, це система, в якій немає ані експлуататорів, ані експлуатованих, ані гнобителів, ані пригноблених, де надано всі демократичні свободи, де робітничий клас може обговорювати будь-які питання та самостійно вирішувати свою долю.

Оригінал Резолюції 1 Конгресу МСЛ:

https://lis-isl.org/en/2021/12/10/1-congreso-de-la-lis-resolucion-sobre-los-paises-de-europa-del-este-ex-union-sovietica/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *