Повстання Спартака: ключовий прояв історії класових змагань рабовласницького суспільства

Нариси з історії класового суспільства від Фіванця

Корупція, свавілля чиновників, жорстка експлуатація та відсутність реформ. Ні, це не якийсь сучасний банальний сюжет із сьогодення. Такі ж самі проблеми були цілком притаманними і давньому суспільству, а іноді вони були навіть й гостріші ніж зараз. Найяскравіший приклад – це Рим, у якому все це було і через це така велика рабовласницька держава ледве не зникла зі світової арени, не залишивши нам у згадку таку велику та багату історію про себе. Тож давайте більш детально розберемо та з`ясуємо які були причини того, що сталося, як саме це сталося і до чого це ледве не призвело по своєму результату? Чи змінилося докорінно тогочасне суспільство чи тільки змінило обгортку? Давайте дізнаватися

Корупція

Це була вагома проблема Риму, подолати яку було під силу тільки невідомим на той час силам. Проблема корупції дуже яскраво розкривається під час війни Риму з Югуртою, місцевим африканським володарем. Незважаючи на всю міць римських легіонів, гроші весь час перемагали і їх, а точніше командувачів військ. Коли проти Югурти направляли війська, то він легко давав хабарі римським полководцям і зберігав свою владу. Через це війна довго не могла закінчитися, і якщо б не з’явилися такі відповідальні люди як Марій та Метелла. Останній, хоч і був прибічником олігархії, але хабарі не брав і завершив цю ганебну для Риму війну.

Свавілля чиновників

Не рідко траплялося так, що римські намісники грабували власні території заради власного збагачення. Одним із таких чиновників був Веррес, який заради наживи пограбував усю Сицилію. Так, існували спеціальні комісії які повинні були боротися з такими чиновниками, але основні посади в комісії займали як раз побратими таких намісників (сенатори), а тому покарання не відбувалося. Ця справа погіршилася ще тим, що Веррес настільки почав грабувати Сицилію і підтримувати насильницьке ставлення вельмож до своїх рабів, що ці ж раби повстали і знадобився не один легіон щоб приборкати нестримну силу повсталих рабів.

Відсутність реформ та громадянських прав

Не менш важливим негативним елементом римського суспільства була його консервативність. Якщо простий люд прагнув до соціальних реформ, то сенатори навпаки відкидали їх необхідність. Саме в цей час з’являються всім відомі брати Гракхи, а відомі завдяки своїм реформам, про які ми зараз і поговоримо. Основною їхньою працею життя була аграрна реформа (яку згодом продовжив ще один демократичний ватажок Сатурін), за якою слідувало перерозподілити землі порівну (правда, не між всіма). Хлібна реформа Гракхів вводила державний контроль цін на хліб та стабільність від їх коливань, а судова виводила монополію на здійснення судочинства з рук сенаторів, додаючи ще й більш широке коло т.зв. «вершників», які теж були багатим прошарком суспільства, але ж значно більш широким за охватом ніж сенатори.

Спроби аграрної реформи братів Гракхів викликали у аристократів-сенаторів жах, через що вони всіма способами намагалися не допустити приведення у дію законів братів Гракхів, що їм з якоїсь частини й вдалося. Одним із брутальних прикладів таких намагань було вбивство Тиберія Гракха. Проте це не завадило навіть після смерті братів реформаторів Гракхів продовжити їхню справу іншим демократично налаштованим римлянам. До цих законів почалися додаватися надання прав італікам, які через відсутність тих же прав громадянина здійняли ціле повстання (яке зараз в історіографії називається як «Союзницька війна»). Але сенатори й надалі продовжували опиратися соціальним змінам і бік рівноправ`я і все одно стояли на своєму, а тому простими реформами мало що можна було змінити.

Жорстка експлуатація вільними багатіями залежних рабів

Для всіх основних тогочасних держав рабство було типовим соціальним явищем. Економіка таких держав як Рим базувалася саме на рабській праці, а тому рабство було необхідним для системного існування таких держав. Часто римські пани, відчуваючи свою владу, ставилися до рабів як до тварин. Такими були вельможі на Сицилії перед першим сицилійським повстанням, такими вони були і в Італії у пізнішій час. Раби часто жили у казармах, тяжко працювали, не отримували необхідної медицини та до того ж витримували жорстокі покарання від своїх хазяїв-рабовласників. А тому не дивно, що раби втікали від своїх поневолювачів і переходили до їх грабунку, а іноді навіть утворювали стихійні повстання.

І от, перед нами Італія… Школа майбутніх гладіаторів, де навчаються фізично сильні раби, які будуть битися на втіху публіці… І ось перед нами та особистість, яка принесе в історію всесвіту свій власний і величезний титанічний крок до справедливості. І якщо ви вірно здогадалися, на що я дуже сподіваюся, то зараз піде мова про повстання Спартака і про основні його події…

Повстанння Спартака

Спочатку Спартак після вдалої втечі зі школи гладіаторів в Капуї (74 рік до нашої ери) зі своїм загоном біглих гладіаторів тільки й робив, що вів, сучасною мовою, партизанську війну. Загін Спартака сховався на горі Везувій і звідти робив свої чисельні вилазки. І, як це завжди буває, влада спочатку на помітила у цьому великої загрози. А тому загін Спартака раз за разом перемагає дрібні, а іноді і достатньо великі загони римлян. Тут же проявляється його організаторський талант, завдяки якому він намагається ввести дисципліну у рабському війську, починає виготовляти власну зброю та формує кінноту.

Коли ж проти повстанців було направлено 2 регулярних легіони Варінія, то римські солдати спочатку просто відмовилися іти на бій із силами Спартака, бо за римськими поняттями воювати із рабами – то останнє діло для прославлених на весь світ легіонерів. Перемога Спартака була очевидною, а тому після такої перемоги до його війська почали надходити нові бійці з числа рабів, що масово втікали від своїх хазяїв. З часом військо Спартака перевищило відмітку у 40 тисяч бійців. Такій чисельності не те що загони римлян були вже не страшні, а й оволодіння багатьма містами було вже загалом під силу. Зокрема військо Спартака легко оволоділо такими містами як Консенція, Фурії, Метапонт, Нола та багатьма іншими.

Коли ж під час відправлення на придушення повстання вже великих сил двох римських консулів, у війську почалися сварки, через що від нього відділився загін у 20 тисяч чоловік (під командуванням галла Крікса). Але навіть це не завадило Спартаку розбити нові сили римлян, плюс чисельність його війська на той час вже перетнула позначку у 120 тисяч повстанців.

Після цих подій військо повсталих рабів дійшло до півночі Італії, розбило військо місцевого намісника і вже хотіло й мало  іти на Рим. Але від цієї операції прийшлося відмовитися, бо у Римі вже комплектувалося нове велике військо під командуванням Красса (тогочасного найбагатшого серед багатших). Розділення сил римлян призвело до швидкої поразки їх самих, але Красс з залишками війська рухався за Спартаком, який в свою чергу рухався на південь.

Крассу вдалося загнати повстанців у глухий кут Італії. Спартак з військом вже збиралися переправлятися за допомогою флот піратів на Сицилію, де вони хотіли знайти нової підтримки. І все ж таки, не дивлячись на хитрий план римлян, повстанці їх перехитрили та обійшли облогу. І тоді вже римський сенат звернувся навіть до Помпея у допомозі Крассу у придушенні рішучих рабів під проводом Спартака. Тоді ж серед рабів знову почалися чвари, через що вони розділилися і тільки загін Спартака залишився з рештою цілим. У вирішальній битві при Сіларі військо рабів мужньо билося проти Красса, але ж зазнало поразки, а Спартак героїчно загинув у бою.

У результаті повстання рабів Італія була сильно розорена, витрачено багато сил та ресурсів як серед рабів, так і серед римлян для боротьби, а багато міст були пограбовані та довгий час не могли повернутися до налагодження сталого життя. У той же час – це був яскравий та рішучий удар по римському рабовласництву, яке дедалі почало все більше і більше скорочуватися (наприклад, торгівля рабами скоротилася до мінімуму), а також багато рабів почали отримувати свободу після своєї тривалої титанічної праці.

Спартак – дійсно могутня людина, без якої взагалі не можна уявити собі історію Риму. Він вклав багато зусиль у боротьбу між владною меншістю та безправною більшістю і став основним символом боротьби за справедливість у давньому світі. Особа Спартака з ХІХ століття стає дуже популярною: ватажок повстання рабів є головним героєм низки відомих книг, художніх фільмів та інших творів мистецтва. Високу оцінку Спартаку дав Карл Маркс, і надалі ця оцінка набула поширення в марксистській історіографії. Спартак став символом соціалістичного руху, взірцем боротьби за соціальне визволення людства…

Ну що ж, друзі, на цьому прийшов наш час закінчити із історією класової боротьби доби давнього світу… Але ж нас чекають попереду не менш захоплюючі історії класових змагань людства. Зокрема йдеться й про середньовічні селянські виступи проти пригноблювачів-феодалів, та й про хоробрих ватажків козацьких повстань та їх незламний дух у боротьбі за свободу…. А тому далі буде… І буде ще цікавіше!!!

ФІВАНЕЦЬ